Те, що сучасна освіта, зокрема шкільна, потребує переосмислення, спрямованого на віднайдення новітніх систем і підходів до комплексного формування дитини, говорять досить багато і тривалий час. Натомість католицька освіта вже давно перейшла до справи і працює в цьому напрямі, торуючи дорогу для всіх, хто побачить цільне зерно саме такого підходу та буде готовий наслідувати.
Про роль і місце католицької, християнської освіти у формуванні дитини говорив і куратор Католицьких шкіл Комісії у справах освіти і виховання УГКЦ, який має десятирічний досвід очільництва однієї із найпрогресивніших католицьких шкіл — Львівської гімназії Блаженнішого Климентія Шептицького салезіанин Отець Петро Майба.
— Що таке католицька освіта?
— Католицька освіта — це цілісне виховання та гармонійний розвиток і розумових, і емоційних, і духовних сторін дитини. Основне завдання — не просто навчити чогось, а передовсім навчити любити життя.
— Які тенденції розвитку християнської освіти в Україні?
— Ми лише віднедавна почали займатися цим питанням. Якщо в інших країнах є по кілька тисяч католицьких шкіл, то в нас лише дванадцять і ще сім садочків. Це дуже мало. Та мета полягає не в тому, щоб збільшувати кількість шкіл, а щоб поширювати знання про християнське виховання, католицьке шкільництво. Тому ми працюємо над тим, щоб донести до суспільства: ідеї та цінності католицького шкільництва полягають перш за все в усебічному розвитку дітей. Ми намагаємося створювати всі умови для їх гармонійного розвитку та зростання.
— Наскільки католицька школа здатна конкурувати з державною освітою і чи така конкуренція потрібна?
— Не варто говорити про конкуренцію. Католицька освіта має добре підґрунтя, базоване на досвіді тисячоліть. Натомість виникає питання: чи може звичайна школа дати гармонійний і цілісний розвиток? Якщо так, то треба демонструвати це. Якщо ж ні, то прислухатися до тих, хто знає, як це робити. На жаль, пострадянська освіта не дає цілісного розвитку дитині. Те, що в шкільній програмі є затверджена християнська етика, не означає християнського виховання.
— Чому, на Вашу думку, в християнському суспільстві досить часто можна почути про несприйняття викладання християнської етики в школі?
— Дискусії довкола потрібності чи непотрібності християнської етики в шкільній програмі рівносильна до дискусії потрібна чи ні фізика в шкільній освіті. Адже не так багато дітей потім вчиться в цьому напрямі. Або ж якщо забрати фізкультуру зі школи, то втратимо фізичне формування дитини.
Християнська етика по своїй суті — це і катехизація, і етика поведінки. В нашій країні більшість населення — християни, тож ми не можемо відкинути наші тисячолітні традиції. Адже якщо ми їдемо в країни з іншими віросповіданнями, іншими традиціями, то мусимо їх поважати і знати. Те ж стосується і нашої країни: якщо люди сюди переїжджають жити, то мають поважати і знати наші традиції.
Основна проблема в тому, що переважно люди не цілком розуміють суті християнської етики. Вона опирається на християнських цінностях і передовсім на любові. Якщо дитину вчити цьому, то де б вона не була, з ким би не була, вона поважатиме, матиме позитивне ставлення до тої реальності. І це наша особливість чи, як кажуть школярі, — „фішка“.
— Як культивувати та зберегти зацікавлення до християнської освіти в дітей, підлітків, юнацтва?
— В школах серед дітей чомусь прийнято соромитися говорити про Бога. Та це відбувається лише тому, що вони не розуміють, що Ісуса треба сприймати не як щось недосяжне, а як свого друга, як ідеал. Що спілкування з Ним і наслідування Його допоможе досягнути щастя та спокою. Коли зрозуміють це, то не боятимуться показати, що для них цінне.
— Християнське виховання має бути націлене лише на дітей чи на сім’ї загалом?
— Про християнське виховання треба говорити цілісно. Адже основне виховання йде зі сім’ї, а садочки, школи, університети лише доповнюють його. Якщо сім’я і школа живуть однаковими цінностями, то це сприяє формуванню дитини. Якщо ж у сім’ї одне виховання, в школі інше, між друзями ще інше, то дитині важко зрозуміти, як правильно жити. І це створює душевний дискомфорт.
Завжди дивує, що дбаючи про дітей, батьки турбуються про те, щоб вони споживали кращу, якіснішу, поживнішу їжу. Натомість не дбають про духовну сторону. Церква має можливості сприяти духовному розвитку і зростанню дитини. Та піти до церкви раз у тиждень — це не духовний розвиток. Цілеспрямованість до вищих ідеалів, націленість усім життям на певні цінності — це духовний розвиток. Якщо людина розуміє, задля чого живе, то й, відповідно, знає, як має жити, щоб виправдати цілі.
— Які основні вимоги до католицької освіти в суспільстві?
— Насправді побажань дуже багато: і щоб дитині було комфортно, і цікаво, і щоб вона отримувала якісні знання. На жаль, в нашому суспільстві більшість вимог до католицької освіти досить корисливі. А важливо, щоб батьки вміли розставляти пріоритети, дбали не лише про те, щоб краще прилаштувати кудись дитину, а й були готові співпрацювати, доповнювати в сім’ї те все, що ми закладаємо.
— Які основні моральні підвалини НВК „Школи-гімназії Шептицьких“?
— Відношення і ставлення до дітей — це основне. Ми на служінні дітей. Тому це не просто прийти на роботу і відбути. Наша місія, щоб дитина постійно зростала. Тому в нашій роботі важливий індивідуальний підхід. На уроці ти вчитель, а на перерві — друг. І учні знають, що завжди мають можливість прийти і поговорити про те, що їх турбує. Все базується на любові та взаємоповазі. Така атмосфера сприяє кращому навчанню дітей.
— Наскільки нині в нашій країні затребувана католицька освіта?
— Наші справи говорять за нас. Католицькі школи користуються потужною популярністю. Тож багато хто старається наблизитися до таких методів, якими ми працюємо. Особливо багато роботи потребує Східна Україна. Звідти до нас приїжджають директори, вчителі, щоб перебирати досвід. Їм необхідно допомагати втілювати це в їхній реальності, а це досить складна справа.
Зараз католицька освіта фактично розвинена лише в трьох містах — у Львові, Івано-Франківську, Тернополі. Невдовзі плануємо відкрити таку школу в Києві. Тенденції до розвитку є, але треба самостійно пробивати дорогу, на все потрібні люди, кошти і бажання працювати.
Ми входимо в Європейську раду католицьких шкіл, де є тисячі шкіл, які мають автономні структури, фінансуються державою. Потужно розвинене католицьке шкільництво в Німеччині, Італії, Польщі, Чехії, Словаччині та інших країнах. Їхню роботу держава оцінює і фінансує, тож в них більше можливостей для розвитку. Натомість нам треба самотужки виживати, шукати можливості для реалізації проектів.
Довідка:
У 1991 році в умовах проголошення незалежності України та великого національного і духовного відродження у Львові за ініціативи греко-католицької інтелігенції відкрито греко-католицький ліцей ім. Климентія Шептицького. Духовним наставником ліцею був отець-студит Йосиф Мілян.
У 2006 році Архиєпископ Львівський Ігор Возняк передав опіку над ліцеєм монашому Згромадженню отців Салезіян Української Греко-Католицької Церкви.
У 2007 році ліцей реорганізували в гімназію Блаженного Климентія Шептицького. Засновником і одночасно директором гімназії був священик Салезіянського згромадження УГКЦ Петро Майба.
У 2014 році форма власності навчального закладу змінилася з приватної на комунальну та реорганізовано в НВК „Школа-гімназія І-ІІІ ступенів імені Блаженного Климентія та Андрея Шептицьких“.
Головною метою діяльності НВК є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти на основі християнського світогляду і моралі. З 2015 року колектив НВК очолює отець-салезіянин Олег Ладнюк.
За 25 років існування навчальний заклад випустив 750 учнів.
Спілкувалася Наталія ПАВЛИШИН
